Художниця ZINAIDA представила в Лондоні
відео про українську традицію бортництва

10 жовтня в лондонській галереї Proposition Studios відкрилася виставка «TERRA NEXUS на тему ролі людини як частини екології, на якій експонуються роботи 25 художників з різних країн світу.

Україну представляє художниця ZINAIDA з відео «Традиція дикої природи» (Wildlife traditionе), у якому вона розповідається про власне дослідження давньої української традиції бортництва - добування меду лісових бджіл. Виставка триватиме до 30 грудня.
Бортницький промисел, коли людина опікується бджолами у природному для них середовищі лісу — один з найархаїчніших проявів традиційного господарювання. Система знань та вірувань про догляд бджіл передавалася з покоління в покоління і донині збереглася в лісах Полісся — етнографічного та болотистого регіону Північної України.

На кінець ХХ століття останнім осередком промислу були території, що постраждали від аварії на ЧАЕС 1986 року. Звідти повиїжджали майже всі люди, але в лісах лишилися сотні бортних колод і одиниці тих, хто їх доглядає. Масова евакуація після Чорнобильської катастрофи, вирубування лісів, обробка полів хімікатами та численні лісові пожежі останнього часу ставлять під загрозу бджільництво взагалі й найдавнішу його форму — культуру бортництва з незвичайними віруваннями, звичаями й технологіями зокрема.

Багатовимірна екологічність бортництва:

  • Сам промисел існує в цілковитій гармонії з природою. Дикі бджоли, що селились у дуплах дерев і дістали людську опіку, віддячують за це і людині, і природі.
  • Гуманний підхід: меду забирали трошки, лише в певний період, коли бджоли могли доносити собі ще і благополучно перезимувати.
  • Якщо сім'я не наносила доволі меду, то його взагалі не брали: «…аби тільки жили» (Володимир).
  • Вважається, що зрізати дерево з бортю — це великий гріх. Так бортники рятують дерева від вирубування. В експедиції зустрічали бортника, що вішав борті на старі дуби в лісі, який мали вирубати.
  • Бортники вирізняються особливим ставленням до природи — особливо до лісів. За розміщенням бортей у спільному для громади лісі негласно виділяли угіддя різних бортників.
  • Бортники не вважають один одного конкурентами, дружать між собою, діляться досвідом. На прохання можуть доглянути борть друга, подарувати її.
Локальність традиції
  • Останній живий осередок промислу — бортники Полісся.
  • Бортники вражають своєю добротою та оптимізмом: «Усі роз'їжджаються хто куди, село вимирає — вимирають бортники. Але гени — не воші, все одно, навіть через десять поколінь, їхні внуки будуть заніматися. Так не може буть, щоб все вимерло» (Степан).
Тяглість традиції, спадковість
  • Володіння промислом передавалося з покоління в покоління. Це цілий пласт родових знань про матеріальні та духовні аспекти бортництва.
Міфологізована постать бортника, його особливий статус
  • Відсутній страх висоти говорить про природність традиції бортництва: «дід так робив — і я роблю».
  • Бортник завжди був особливою шанованою постаттю у громаді. Бортникам співали спеціальну колядку на Різдво — як замовляння-побажання хорошого року для нього та бджіл.
Взаємини «бортники-бджоли»
  • «Я в них не крав мед» (Степан). Якщо бджоли наносили не надто багато меду на зиму або за народними прикметами зима передбачається затяжна, то забір навіть малої кількості меду вважається крадіжкою.
  • Укус бджоли — для бортника як поцілунок. Дарма що кусали його, бувало, по декілька десятків разів.
  • Про бджіл говорять, що вони не здихають, а помирають — підкреслюючи цим їхній особливий статус.
  • Бортництво — заняття сезонне: «творять вуллє» навесні перед заселянням роїв і восени перед зимою. У ці періоди бортник об'їжджав свої угіддя й доглядав борті: вичищав, перевіряв, чи не затікає вода; підмазував тріщини. На дно борті клали запашні трави, зокрема багон.
  • Якщо бортник помирав, то часто «бджоли йшли за ним», тобто також помирали. Існували ритуали, коли той, кому мали перейти у спадок бортні колоди, міг врятувати бджіл.
Матеріальний світ бортника
  • Існують спеціальні знаки, якими бортники позначали свої борті й обладнання; наявна була й система позначення кількості бортей. Інформація про бортні знаки в цілому вже втрачена, але вигляд вони мають загадково прекрасний.
  • Те, як бортник наближається до борті за допомогою жені (лєзіва) по дереву, схоже на ритуальний танець.
  • Борті переходили у спадок з діда-прадіда, були свідками історії сім'ї: бачили прадіда, діда, батька, сина… можливо, побачать онука. Могли служити не менш як трьом, а то й більше, поколінням.
  • Борть була особливим весільним подарунком.
  • Мед боялися красти, адже вважали, що бортник може наслати біду на крадія. Або зробити так, щоб крадій сам приніс украдений мед.
Сакральний світ бортника
  • Бджолу вважали «Божою мушкою», її не можна було вбивати. А бджоляра — «угодним Богові чоловіком». Разом з тим односельці в своєму уявленні бортникову постать дещо демонологізували.
  • Сісти під дерево з бортю на жень (лєзіво) - «щоб пчьоли сідали».
  • Продукти бортництва давали чи продавали не кожному, бо через лихих людей могли пропасти бджоли. Якщо пропадуть сім'ї бортникових бджіл, то переведеться і його рід.
  • Бортництво — чоловіча субкультура; пласт знань, які передавалися від батька до сина. Перевагу в передачі знань віддавали дітям, у яких не було реакції на бджолині укуси.
Громадська організація "Бортники України" https://bortnyky.com.ua/