АРТ-ЛАБОРАТОРІЯ Amelie A. Wallace Gallery та Інститут соціальної та екологічної справедливості університету SUNY Old Westbury із задоволенням повідомляє про свою інавгураційну виставку «Стійкість: дві українські місткині». Співспонсорована програмою з дослідження жінок, статі та сексуальності, виставка включає обрані роботи двох українських жінок, відеохудожниці Зінаїди (нар. в 1975 р., в Києві, Україна) та художниці Ірини Максимової (нар. в 1991 р., у Львові, Україна), які зараз живуть в умовах повітряних нальотів і частих перебоїв з електро-, тепло- та водопостачанням. Роботи, зосереджені на жіночих образах, зображують жінок-героїнь як відчайдушні фігури сили, незалежності та стійкості. Висловлюючись у різних ЗМІ, Зінаїда та Максимова досліджують традиційні українські мотиви як засоби збереження та репрезентації національної ідентичності, сили та витривалості на тлі фізичної небезпеки та загрози втрати батьківщини.

Зінаїда акцентує увагу на особливостях жіночності та традиційної культури, різноманітті автентичності та сучасності, перетворенні стародавнього у сучасне, поєднанні сакральних та містичнимї тем. На цієї виставці вона представляє дві відеороботи та дві фотографії. Головне відео, «Mute» (2015), пропонує мовчазі портрети жінок-волонтерів українського протесту на Майдані, громадянської боротьби зими 2013/2014 рр. Найвизначніша історична подія до російського вторгнення 2022 року, яка спричинила тривалий вплив на формування сучасної національної ідентичності України. Через масштабування облич жінок-добровольців, таких як медсестра, рятувальник і журналіст, Зінаїда в тонких деталях розкриває мовчазні, стоїчні емоційні вирази облич протестувальників на тлі протесаного галасу. Відчайдушні та незламні вирази обличчя жінок виводить роботу за межі часу та простору. У «Трансформації» (2012) Зінаїда досліджує багаті пласти пережитого досвіду, притаманні українським культурним кодам, ставлячи вічні питання сенсу людського існування. Часто зіставляючи оновлення та смерть як два символічні елементи на розділеному екрані — яйце проти сухофруктів, руку та ногу, білу вуаль та чорну вуаль — відео звертається безпосередньо до наших почуттів. Наповнені символізмом, кольори відіграють важливу роль: білий, чорний і червоний можуть вказувати на чистоту, аскетизм і пристрасть.

Ірина Максимова працює переважно у фігуративному живописі та колажному квілтингу. На Масимову вплинув український авангард початку 20-го століття, зокрема неопримітивізм, а також яскраві кольорові, химерні та фантастичні роботи українських художниць-самоучок, таких як Марія Примаченко (1909–1997), яка стала іконою української національної ідентичності після того, як російська атака знищила деякі її роботи в музеї.

Роботи Максимової також містять відсилки на східноєвропейське вуличне мистецтво, що відображено в її зухвалих знаках, тегах графіті, балончиках фарби, енергійних каракулях і мальованих готичних літерах. Її словниковий запас побудований на візуальній та літературній традиції українського фольклору та «наївних» наративів народних художників-самоуків. Для цієї виставки вона представляє кілька картин із серії «Батьківщина» та одну текстильну роботу. Нагадуючи експресіонізм, робота Масимової обертається навколо енергійно виписаних жіночих оголених фігур, в основному позбавлених анатомічної точності, пропорцій чи тривимірності. Вона вважає цих монументальних жінок «символом сили та стійкості нації». Інші часті мотиви - тварини, такі як собаки, коні, тигри, дельфіни та жар-птиці. Художник представляє ці постаті то як захисників народу і землі, то як святих і воїнів. На відміну від її фігуративних картин на полотні, текстильна робота Максимової «Синьо-жовте 2» (2023) розкриває абстрактні риси, де плями синьо-жовтої тканини гармонійно зшиваються разом, нагадуючи природу, а також представляючи кольори українського прапора, таким чином відображаючи патріотичну відданість мисткині.