Дати виставки: 21 квітня — 27 листопада
Місце проведення: Spiazzi, Castello 3865, Венеція, Італія, 30122
Організатор: Благодійна організація Visual Research Support Foundation
Час роботи:
23 квітня — 25 вересня: 11:00 — 19:00
27 вересня — 27 листопада: 10:00 — 18:00
Дні відкриття для відвідувачів: з вівторка по неділю
Проєкт "Без жінок" є частиною Паралельних заходів на Венеційській бієнале 2022 року.
Спираючись на багаторічні етнографічні дослідження та тісну співпрацю з автохтонними громадами, ЗІНАЇДА у своїй творчості досліджує міфології, національні символи, архаїчні образи та роль жінок як носіїв сакрального знання. Її експедиції різними регіонами України спрямовані на вивчення й збереження культурної спадщини. ЗІНАЇДА також займається волонтерськими ініціативами та благодійною діяльністю у Чорнобильській зоні відчуження. Вона заснувала волонтерський проєкт ARTREHUB і розробила власну методику Red Thread для дітей із особливими потребами та розладами аутистичного спектра.
У рамках Паралельних заходів Венеційської бієнале ЗІНАЇДА представляє роботу "Без жінок", присвячену вівчарству, чистоті природи та трансформації чоловічої енергії. Вівчарські традиції, вкорінені в глибині сучасного світу, відображаються у повсякденному житті. З дитинства і до зрілості чоловіки залишають домівки та села, вирушаючи на п’ять місяців у гори. Там, серед отар овець і корів, вони перетворюють молоко на масло й сир.
Проєкт "Без жінок" складається з двох частин: простору з відео, де три проєкції створюють триптих живих картин, та інсталяції "Молоко життя", що викликає у відвідувачів асоціації з теплими ароматами жіночої шкіри.
У відеопрезентації оголене тіло молодого чоловіка, зануреного у молоко, щоб дістати сир із казана, нагадує міфічного божества, яке творить світ. Його рухи схожі на акт кохання з жінкою, марля для вичавлювання сироватки нагадує вуаль, а розмиті штори, що коливаються від вітру, виглядають як мереживна весільна сукня. У своїй самотній обстановці чоловік повністю виражає й оновлює свою маскулінну природу.
Балансуючи між відчутними актами сублімації та поетичним зображенням вівчарів як самотніх монахів, відеонаратив доповнений тактильними й ароматичними елементами у виставковому просторі. "Протікаючий" екран, що пахне молоком, вкотре привертає увагу до понять самообмеження та щирості.