70 «Намистин» Зiнаїди Лiхачової
Як поєднати народну традицію з найкращими досягненнями Contemporary Art можна побачити на виставці художниці вже сьогодні
Зоя Чегусова для «ДЕНЬ», 20.09.2013
Зоя Чегусова для «ДЕНЬ», 20.09.2013
У залах Національного музею українського народного декоративного мистецтва з 20 вересня до 21 жовтня 2013 року експонуватиметься виставка творів сучасного мистецтва «Намистини Зінаїди Ліхачової. 2010—2013» (сучасне художнє вбрання, прикраси, аксесуари, інсталяції, відео-арт).
Після успішної участі в міжнародних показах (Oxford Fashion Week, Georgian Fashion Week, Russia Fashion Week, London Fashion Week) і в мистецьких виставках (Art Monaco, First Kyiv Biennale of Contemporary Art ARSENALE 2012, Art Kyiv Contemporary, Miami River Art Fair, New York Pulse, Art Copenhagen) Зінаїда Ліхачова представить свій мистецький доробок за останні роки в залах Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
Так, експозиція її виставки налічує понад 70 творів: це 70 своєрідних «намистин» художниці, серед яких — авторські сукні, блузи, тканини, аксесуари, нетрадиційні головні убори, футболки, декоровані художніми принтами, які видаються зернинами оригінальної «прикраси» — справжньої оздоби творчості Ліхачової 2010—2013 років у площині жіночого вбрання.
Авторська інтерпретація автентичних орнаментальних мотивів і знакових символів народного мистецтва,ремінісценції українського народнопоетичного та пісенного фольклору, відтворені сучасними засобами мистецького вираження, а також емоційно-чуттєвий досвід мисткині з її здатністю до глибокого естетичного та душевного переживання найвищих надбань національної культури — все це сукупно є сенсом творчості самобутньої київської художниці Зінаїди Ліхачової, яка наполегливо і послідовно шукає органічну для себе«нішу» в мистецькому просторі Сontemporary Art, проте має абсолютну впевненість у глибині й багатогранності народного мистецтва як невичерпного джерела для сучасного митця.
«Ідеєю цієї виставки, — розповідає Зінаїда, — є розкриття мого власного відчуття української народної традиції в побудові жіночого строю і вбрання, у традиційному для народного мистецтва відтворенні жіночого образу. Між тим, на чільному місці для мене — образно-пластична трансформація суті цього явища та перенесення його у виміри сучасного мистецтва.
Після успішної участі в міжнародних показах (Oxford Fashion Week, Georgian Fashion Week, Russia Fashion Week, London Fashion Week) і в мистецьких виставках (Art Monaco, First Kyiv Biennale of Contemporary Art ARSENALE 2012, Art Kyiv Contemporary, Miami River Art Fair, New York Pulse, Art Copenhagen) Зінаїда Ліхачова представить свій мистецький доробок за останні роки в залах Національного музею українського народного декоративного мистецтва.
Так, експозиція її виставки налічує понад 70 творів: це 70 своєрідних «намистин» художниці, серед яких — авторські сукні, блузи, тканини, аксесуари, нетрадиційні головні убори, футболки, декоровані художніми принтами, які видаються зернинами оригінальної «прикраси» — справжньої оздоби творчості Ліхачової 2010—2013 років у площині жіночого вбрання.
Авторська інтерпретація автентичних орнаментальних мотивів і знакових символів народного мистецтва,ремінісценції українського народнопоетичного та пісенного фольклору, відтворені сучасними засобами мистецького вираження, а також емоційно-чуттєвий досвід мисткині з її здатністю до глибокого естетичного та душевного переживання найвищих надбань національної культури — все це сукупно є сенсом творчості самобутньої київської художниці Зінаїди Ліхачової, яка наполегливо і послідовно шукає органічну для себе«нішу» в мистецькому просторі Сontemporary Art, проте має абсолютну впевненість у глибині й багатогранності народного мистецтва як невичерпного джерела для сучасного митця.
«Ідеєю цієї виставки, — розповідає Зінаїда, — є розкриття мого власного відчуття української народної традиції в побудові жіночого строю і вбрання, у традиційному для народного мистецтва відтворенні жіночого образу. Між тим, на чільному місці для мене — образно-пластична трансформація суті цього явища та перенесення його у виміри сучасного мистецтва.
В образи жінок, які я створюю найсучаснішими засобами виразності мистецтва початку ХХІ століття із застосуванням здобутків Contemporary Art, водночас вкладаю своє захоплення від заглиблення в українські народні звичаї та традиційний побут, свої душевні переживання від сприйняття старовинної пісенної лірики, свою насолоду від споглядання сільських ландшафтів: усе — до відчутого подиху землі та смаку плодів, які вона дає.
Ця виставка — «жива історія» моєї творчості, яка зібрана по намистинці й нанизана на нитку життя. Це сукупність моїх емоцій та почуттів, моя реакція на навколишній світ, моя любов до нього...»
Назви художніх колекцій Зінаїди Ліхачової не бувають випадковими: в них зазвичай міститься ключ до розшифрування теми, яка хвилює мисткиню, і до розуміння емоційного настрою твору («Світло сонця» (2010), «Відлуння» (2010), «Серце берези» (2011), «Осінь така мила» (2013). У предметах одягу, аксесуарах, прикрасах із цих колекцій, які відзначаються зображальною винахідливістю їх авторки, її чарівливим відчуттям краси світу поринаєш у стихію стародавніх сакральних геометричних мотивів, які повертають до давньослов'янської орнаментики і декору художніх тканин західноукраїнських регіонів, чи тішишся плавними лініями і круглястими абрисами, які викликають асоціації з рослинно-квітковими орнаментами килимів та вишивок Поділля й Полісся, чи відчуваєш відгомін мистецтва модерну кінця ХІХ — початку ХХ ст. із його схильністю до графічного плетива дерев, гілля, стебел і квітів.
Колекції LiveinKiev, Cocooned, «Ще» (усі — 2011-го), Phonetheus (творча співпраця з дизайнером Жаном П'єром Браганзою, 2012); футболки з художніми принтами із серій «Батьківщина-Мати» (2013), «Відомі українки» (2013); інсталяції «Дотик» (2012) та «Інший» (2013), декорація з проекту «Мова. Ми» (2012) Зінаїди Ліхачової, де панують як фігуративні, так і абстрактні форми, позначені індивідуальним образним та композиційно-пластичним мисленням художниці. Вони захоплюють своїми особливими настроями: кожна містить у собі певну емоцію — ліричну чи драматичну, проте неодмінно пристрасну, темпераментну, імпульсивну — таку, що близька до жіночої душі, яка переймає і «торкає за живе».
В ансамблях сучасного жіночого вбрання, які розробляє Зінаїда, майже обов'язковою їх складовою є намисто — прикраса, яку за часів старовини українці виготовляли з перлів, коралів, строкатих камінців. Разок або кілька разків намиста на шиї служили традиційною прикрасою молодої жінки й дівчини. Намистом, зазвичай червоним, дівчата рясно оздоблювали себе у свято. Особливо пишне намисто неодмінно належало до святкового вбрання нареченої. Для заміжніх жінок намисто виявлялося ознакою того, що про них піклуються чоловіки. Доречно тут згадати шевченківські рядки: «А жіночку свою любив — І Господи єдиний! Як те паня, як ту дитину, він у намистечках водив...»
На виставці у НМУНДМ Зінаїда особливо вразила своїми намистами «в підлогу» завдовжки на повний жіночий зріст, виконаними в авторській техніці із застосуванням текстильних матеріалів шляхетних червоних, синіх, брунатних кольорів. Їх можна сприймати і як дуже сучасні «артівські» прикраси, та водночас вони несуть у собі ту ж саму старожитню символіку, про яку вже згадувалося.
Зіна — художниця, котра стрімко шукає свій шлях у мистецтві, свій авторський стиль, навіть так — «національний»авторський стиль. І тому все, що творить Зінаїда Ліхачова — «мистецтво з корінням».
Її роботи вирізняються простотою, вишуканістю, мінімалізмом, ясністю ідеї і, головне, — ЧУТТЯМ УКРАЇНИ. Вона звертається до національних архетипів, до наших традицій та обрядів, трансформуючи їх не тільки у предметах жіночого вбрання, а й в емоційно потужних скульптурних композиціях та інсталяціях, у живописі й творах відео-арту, в художніх та музичних постановках, прагнучи зробити їх більш сучасними, зрозумілими,«живими» і, таким чином, повертаючи їх нам...
Також витворам мисткині притаманна та ж чистота переживання, що й майстрам народного мистецтва. Вони особливо привабливі тим, що в них немає місця «інфернальним силам», які нерідко присутні в актуальному мистецтві: роботи Зіни Ліхачової не містять у собі ні зла, ні негативу.
Привертає увагу і те, що Зінаїда, котра експонує свої роботи в усьому світі, позиціонує себе передусім як мисткиня, вихована й виплекана українською землею — як майстер сучасного мистецтва саме України, культурою якої вона щиро пишається.
Ця виставка — «жива історія» моєї творчості, яка зібрана по намистинці й нанизана на нитку життя. Це сукупність моїх емоцій та почуттів, моя реакція на навколишній світ, моя любов до нього...»
Назви художніх колекцій Зінаїди Ліхачової не бувають випадковими: в них зазвичай міститься ключ до розшифрування теми, яка хвилює мисткиню, і до розуміння емоційного настрою твору («Світло сонця» (2010), «Відлуння» (2010), «Серце берези» (2011), «Осінь така мила» (2013). У предметах одягу, аксесуарах, прикрасах із цих колекцій, які відзначаються зображальною винахідливістю їх авторки, її чарівливим відчуттям краси світу поринаєш у стихію стародавніх сакральних геометричних мотивів, які повертають до давньослов'янської орнаментики і декору художніх тканин західноукраїнських регіонів, чи тішишся плавними лініями і круглястими абрисами, які викликають асоціації з рослинно-квітковими орнаментами килимів та вишивок Поділля й Полісся, чи відчуваєш відгомін мистецтва модерну кінця ХІХ — початку ХХ ст. із його схильністю до графічного плетива дерев, гілля, стебел і квітів.
Колекції LiveinKiev, Cocooned, «Ще» (усі — 2011-го), Phonetheus (творча співпраця з дизайнером Жаном П'єром Браганзою, 2012); футболки з художніми принтами із серій «Батьківщина-Мати» (2013), «Відомі українки» (2013); інсталяції «Дотик» (2012) та «Інший» (2013), декорація з проекту «Мова. Ми» (2012) Зінаїди Ліхачової, де панують як фігуративні, так і абстрактні форми, позначені індивідуальним образним та композиційно-пластичним мисленням художниці. Вони захоплюють своїми особливими настроями: кожна містить у собі певну емоцію — ліричну чи драматичну, проте неодмінно пристрасну, темпераментну, імпульсивну — таку, що близька до жіночої душі, яка переймає і «торкає за живе».
В ансамблях сучасного жіночого вбрання, які розробляє Зінаїда, майже обов'язковою їх складовою є намисто — прикраса, яку за часів старовини українці виготовляли з перлів, коралів, строкатих камінців. Разок або кілька разків намиста на шиї служили традиційною прикрасою молодої жінки й дівчини. Намистом, зазвичай червоним, дівчата рясно оздоблювали себе у свято. Особливо пишне намисто неодмінно належало до святкового вбрання нареченої. Для заміжніх жінок намисто виявлялося ознакою того, що про них піклуються чоловіки. Доречно тут згадати шевченківські рядки: «А жіночку свою любив — І Господи єдиний! Як те паня, як ту дитину, він у намистечках водив...»
На виставці у НМУНДМ Зінаїда особливо вразила своїми намистами «в підлогу» завдовжки на повний жіночий зріст, виконаними в авторській техніці із застосуванням текстильних матеріалів шляхетних червоних, синіх, брунатних кольорів. Їх можна сприймати і як дуже сучасні «артівські» прикраси, та водночас вони несуть у собі ту ж саму старожитню символіку, про яку вже згадувалося.
Зіна — художниця, котра стрімко шукає свій шлях у мистецтві, свій авторський стиль, навіть так — «національний»авторський стиль. І тому все, що творить Зінаїда Ліхачова — «мистецтво з корінням».
Її роботи вирізняються простотою, вишуканістю, мінімалізмом, ясністю ідеї і, головне, — ЧУТТЯМ УКРАЇНИ. Вона звертається до національних архетипів, до наших традицій та обрядів, трансформуючи їх не тільки у предметах жіночого вбрання, а й в емоційно потужних скульптурних композиціях та інсталяціях, у живописі й творах відео-арту, в художніх та музичних постановках, прагнучи зробити їх більш сучасними, зрозумілими,«живими» і, таким чином, повертаючи їх нам...
Також витворам мисткині притаманна та ж чистота переживання, що й майстрам народного мистецтва. Вони особливо привабливі тим, що в них немає місця «інфернальним силам», які нерідко присутні в актуальному мистецтві: роботи Зіни Ліхачової не містять у собі ні зла, ні негативу.
Привертає увагу і те, що Зінаїда, котра експонує свої роботи в усьому світі, позиціонує себе передусім як мисткиня, вихована й виплекана українською землею — як майстер сучасного мистецтва саме України, культурою якої вона щиро пишається.