Містика і ритуал: у Києві відкрилась «жіноча» виставка DAKINI
Вікторія Котенок для Україна молода, 11.05.2017
Міст у селі Пістин Івано-Франківської області. (Відеофрагмент проекту Dakini.)
У рамках ІІ фестивалю сучасного мистецтва Kyiv Art Week у Національному музеї Тараса Шевченка проходить виставка Dakini.
Її автором є київська художниця Зінаїда Ліхачева, головна тема творчості якої — дослідження часу.
Свої розвідки та світовідчуття вона передає через інсталяції, відеопроекції, художні музично-звукові перфоманси та скульптурні об'єкти.
Групові та персональні виставки Зінаїди Ліхачевої не раз проходили у Києві, Вільнюсі, Нью-Йорку, Копенгагені, Парижі, Лондоні, Відні та Маямі.
Художниця у своїх роботах часто звертається до жіночих образів та міфологем як української, так і світової культури, до праматері й універсального жіночого начала.
Виставка Dakini є продовженням цих пошуків і присвячена саме Жінці.
У широкому сенсі dakini — це жіноче божество або дух, носителька таємних вчень, «небесна мандрівниця», «та, що летить по небу».
Також цим словом можуть називати або земну жінку, яка реалізувала своє природне покликання, або богиню, або безпосередній вияв просвітленого розуму.
Художниця ж цією виставкою намагається дослідити фундаментальні емоційні основи духовної культури Жінки, доторкнутися до кордонів буття і небуття, що трансформуються в мистецтві та реальності, використовуючи можливості часу та простору.
«Саме жіноча енергія є основою всього сущого завдяки своїй здатності давати життя, — впевнена Зінаїда Ліхачева.
— Своєю роботою я актуалізую тему жінки, її властивості пробуджувати свої духовні сили. Адже жінка не лише народжує, а може також змінювати, надихати. Ця робота є моїм зверненням до усіх жінок, присвята тим, що були, тим, що є, і тим, що будуть».
Над виставкою художниця працювала протягом п'яти років, основним місцем її розвідок була Західна Україна.
Саме там проходили зйомки невеликого відеофільму, який можна переглянути в останньому залі — у другій частині виставки.
У стрічці зображений таємничий перехід-ритуал людини з одного в інший світ, від одного до іншого життя, продовження роду.
«Це особливий куточок землі, де духовна культура завжди була не частиною містичного переживання, а основою буття», — переконана Зінаїда Ліхачева.
Перша частина виставки Dakini — це п'ять невеличких магічно-атмосферних залів з інсталяціями.
У кожному — вівтар з одним із першоелементів, які люди часто використовують і поважають у щоденному житті: земля, вогонь, повітря, вода та ефір.
Особливо таємничим є зал з ефіром, який не має твердої форми. Дощечки до кожного вівтаря, а також землю Зінаїда Ліхачева привезла з різних куточків країни.
«Узгодження між містичними та соціальними світами відбувається через ритуали, обряди переходу, які завжди проводила лише жінка, — розповідає художниця.
— Наприклад, коли народжувалася дитина, кликали жінку, коли людина помирала — теж; і саме в цих жінок був дуже високий статус та повага. Здійснюючи трансформацію через ритуальні дії, як-то при народженні, смерті, хворобі, особливих подіях, жінка обов'язково взаємодіяла з усіма першоелементами. Через їх священну роль я і поставила їх на вівтарі. Навіть коли людина помирає, вона повинна розірвати всі зв'язки свого тіла з душею. Це робилося за допомогою першоелементів: водою омивали, вогнем очищували, ховали в землю і по повітрю оцінювали, чи відчуває душа».
Схема розміщення елементів є «ритуальною дорогою», жоден елемент не зникає, він просто переходить у наступний. Ефір — це початкова та кінцева стадія того, звідки і куди ми йдемо.
«Робота над проектами Зінаїди — це завжди задоволення та нові відкриття, — розповідає менеджер проекту Наталя Рудник. — Через сучасне мистецтво вона доносить до суспільства традиції України, факти, культуру, духовність. Саме ті важливі речі, про які ми забуваємо в цьому вирі життя. Меседжами творів Зінаїди є любов, трансформація та любов до рідної землі».
Режисерами відеоарту Dakini стали Лесь Санін та Денис Захаров, оператори — Сергій Михальчук та Дмитро Шитко. Одяг розробляла Зінаїда Ліхачева та мисткиня зі Львова — Христина Рачицька. Однією з наймолодших актрис була племінниця Євгена Нищука.
У селі Пістин Івано-Франківської області розташований міст, під яким бурлить гірська вода. З одного боку село, з іншого — дуже гарна старовинна церква.
Це місце має дуже сакральне, глибоке значення. Коли людина помирає, її тіло у труні переправляють через міст по канатній доріжці до церкви.
В цей час вважається, що її тіло очищається, вона готова перейти до Бога. Це дуже сильний енергетичний момент, який можна пережити тільки тоді, коли ти там, коли ти бачиш цей міст, людей у традиційному вбранні, переправу, чуєш службу в церкві.
Цього не варто боятися, бо всі ми смертні. Але знати про традиції наших пращурів, пізнавати, відкривати красу нашої землі та багатогранність культури, мистецтва — це наша відповідальність перед Творцем. Адже саме з цієї причини він вибрав для нас Україну.
Для багатьох відвідувачів проект Dakini — відлуння, потужне послання, особливо до жінок... Їхня любов, внутрішня сила та мудрість можуть змінити цей світ — за умови, якщо відкриємо в собі енергії, які посилають нам пращури.
Її автором є київська художниця Зінаїда Ліхачева, головна тема творчості якої — дослідження часу.
Свої розвідки та світовідчуття вона передає через інсталяції, відеопроекції, художні музично-звукові перфоманси та скульптурні об'єкти.
Групові та персональні виставки Зінаїди Ліхачевої не раз проходили у Києві, Вільнюсі, Нью-Йорку, Копенгагені, Парижі, Лондоні, Відні та Маямі.
Художниця у своїх роботах часто звертається до жіночих образів та міфологем як української, так і світової культури, до праматері й універсального жіночого начала.
Виставка Dakini є продовженням цих пошуків і присвячена саме Жінці.
У широкому сенсі dakini — це жіноче божество або дух, носителька таємних вчень, «небесна мандрівниця», «та, що летить по небу».
Також цим словом можуть називати або земну жінку, яка реалізувала своє природне покликання, або богиню, або безпосередній вияв просвітленого розуму.
Художниця ж цією виставкою намагається дослідити фундаментальні емоційні основи духовної культури Жінки, доторкнутися до кордонів буття і небуття, що трансформуються в мистецтві та реальності, використовуючи можливості часу та простору.
«Саме жіноча енергія є основою всього сущого завдяки своїй здатності давати життя, — впевнена Зінаїда Ліхачева.
— Своєю роботою я актуалізую тему жінки, її властивості пробуджувати свої духовні сили. Адже жінка не лише народжує, а може також змінювати, надихати. Ця робота є моїм зверненням до усіх жінок, присвята тим, що були, тим, що є, і тим, що будуть».
Над виставкою художниця працювала протягом п'яти років, основним місцем її розвідок була Західна Україна.
Саме там проходили зйомки невеликого відеофільму, який можна переглянути в останньому залі — у другій частині виставки.
У стрічці зображений таємничий перехід-ритуал людини з одного в інший світ, від одного до іншого життя, продовження роду.
«Це особливий куточок землі, де духовна культура завжди була не частиною містичного переживання, а основою буття», — переконана Зінаїда Ліхачева.
Перша частина виставки Dakini — це п'ять невеличких магічно-атмосферних залів з інсталяціями.
У кожному — вівтар з одним із першоелементів, які люди часто використовують і поважають у щоденному житті: земля, вогонь, повітря, вода та ефір.
Особливо таємничим є зал з ефіром, який не має твердої форми. Дощечки до кожного вівтаря, а також землю Зінаїда Ліхачева привезла з різних куточків країни.
«Узгодження між містичними та соціальними світами відбувається через ритуали, обряди переходу, які завжди проводила лише жінка, — розповідає художниця.
— Наприклад, коли народжувалася дитина, кликали жінку, коли людина помирала — теж; і саме в цих жінок був дуже високий статус та повага. Здійснюючи трансформацію через ритуальні дії, як-то при народженні, смерті, хворобі, особливих подіях, жінка обов'язково взаємодіяла з усіма першоелементами. Через їх священну роль я і поставила їх на вівтарі. Навіть коли людина помирає, вона повинна розірвати всі зв'язки свого тіла з душею. Це робилося за допомогою першоелементів: водою омивали, вогнем очищували, ховали в землю і по повітрю оцінювали, чи відчуває душа».
Схема розміщення елементів є «ритуальною дорогою», жоден елемент не зникає, він просто переходить у наступний. Ефір — це початкова та кінцева стадія того, звідки і куди ми йдемо.
«Робота над проектами Зінаїди — це завжди задоволення та нові відкриття, — розповідає менеджер проекту Наталя Рудник. — Через сучасне мистецтво вона доносить до суспільства традиції України, факти, культуру, духовність. Саме ті важливі речі, про які ми забуваємо в цьому вирі життя. Меседжами творів Зінаїди є любов, трансформація та любов до рідної землі».
Режисерами відеоарту Dakini стали Лесь Санін та Денис Захаров, оператори — Сергій Михальчук та Дмитро Шитко. Одяг розробляла Зінаїда Ліхачева та мисткиня зі Львова — Христина Рачицька. Однією з наймолодших актрис була племінниця Євгена Нищука.
У селі Пістин Івано-Франківської області розташований міст, під яким бурлить гірська вода. З одного боку село, з іншого — дуже гарна старовинна церква.
Це місце має дуже сакральне, глибоке значення. Коли людина помирає, її тіло у труні переправляють через міст по канатній доріжці до церкви.
В цей час вважається, що її тіло очищається, вона готова перейти до Бога. Це дуже сильний енергетичний момент, який можна пережити тільки тоді, коли ти там, коли ти бачиш цей міст, людей у традиційному вбранні, переправу, чуєш службу в церкві.
Цього не варто боятися, бо всі ми смертні. Але знати про традиції наших пращурів, пізнавати, відкривати красу нашої землі та багатогранність культури, мистецтва — це наша відповідальність перед Творцем. Адже саме з цієї причини він вибрав для нас Україну.
Для багатьох відвідувачів проект Dakini — відлуння, потужне послання, особливо до жінок... Їхня любов, внутрішня сила та мудрість можуть змінити цей світ — за умови, якщо відкриємо в собі енергії, які посилають нам пращури.